Вівторок, 21.11.2017, 06:38
Відділ освіти Великомихайлівської РДА
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Шановний ветеране! 

   Звертаюся до тебе напередодні великого свята Перемоги!

   Знову квітне бузок і червоно салютують тюльпани.

   Знову ясного травневого ранку біжать до школи діти, а ти одягаєш фронтові нагороди.

   Шістдесят п’ять літ триває цей урочистий похід людської Пам'яті до братських могил і обелісків, до порослих травою окопів, до пам’ятників і музеїв.

   У невеличкому колі живих побратимів ти стоїш  біля вічного вогню, слухаєш слова вдячності, пісні своєї юності, і очі у тебе стають вологими від сліз.

   Гірка сльоза котиться по зораній роками щоці. Ти стримував її, коли боляче обпікали ворожі кулі, коли залишав на фронтових шляхах найближчих друзів, коли побачив зруйнованою рідну домівку, але тепер… Але тепер плаче твоє серце і не соромиться своїх сліз. А мені хочеться підбігти до тебе, заглянути в очі, взяти за руку, щоб відчути стукіт твого стомленого серця, зрозуміти твій біль і радість. Я розповім тобі, що немало знаю про страшну війну і її героїв.

   Із захопленням дізналась історію молодого танкіста Байрамукова, що звільняв нашу землю. Він увірвався в наше селище на танку, а згодом закохався і одружився тут з молодою дівчиною. Героя вже нема в живих, але в нашому селищі живуть його діти та онуки. Адже ти теж звільняв колись чиєсь рідне село чи місто, може, і тебе там сьогодні згадують?

   Мій сусід, Микола Петрович, – одинадцятирічним хлопчиком потрапив на фронт, був сином полка. Він не любить згадувати про це, бо, мабуть, не для дитячої пам'яті такі спогади. Микола Петрович сором’язливо опускав очі і говорив нам: «Не вірте, діти, тому, хто каже, що на війні не страшно».

   А ще згадую старенького вчителя, який вчив у нашій школі ще моїх батьків. Він розповідав нам кумедні історії із свого фронтового життя і так допитливо заглядав нам у очі: «Чи зрозумієте, як це нелегко? Чи пам’ятатимете, яка страшна війна?» Звичайно, ми розуміємо і пам’ятаємо його тиху розповідь і тихий сміх, і сумні очі. А цієї осені його не стало…

   Мітинг триває , звучать сумні історичні довідки, але для мене це не важливе, адже я тримаю за руку тебе, я чую твоє серце, твій біль і радість.

   І саме ці світлі почуття я запам’ятаю в цей великий весняний день, бо я тримала за руку історію, я слухала її серце.

   Спасибі, тобі, дідусю, (ти дозволиш мені так тебе називати?) за цей день, за весну, за життя!                             

Пам’ятаю. Знаю. Відчуваю.  

Учениця 6-А класу Великомихайлівського НВК Мазур Катерина

І знову травень нам несе схвильоване історичне море 41-45-х. Несе на крилах спогади про смерть, жорстокість, а водночас славний день – День Перемоги.

Кожного року школярі і мешканці села поспішають з  квітами бузку , вкритого росою-слізьми радості і смутку природи, до місця, де сходяться дороги й стоїть солдат, одягнений в граніт.

Вічний вогонь… «Очі гранітного» солдата, які немов присипані попелом, сповнені такої невимовної смертної туги , що в них несила дивитись. Той погляд переносить мене  в далеке минуле, де смерть в життя перетікає. Переді мною ніби проходять ті славні битви, благання і прокляття, і плач останньої молитви. Я ніби бачу, як заплямовані руки кров’ю й сповнені жаху очі війни жадають нових солдатських життів. Де в найтемнішу ніч, коли темрява блискала у вікна, як хвилі безмежного моря, крізь сон ридає за своїм сином. Як жорстока війна, ніби вітер пожовклу травичку, нищить український народ, тих славних героїв Вітчизни. Як час назавжди зупинивсь, де молоді ветерани, не болять рани ночами.

Й дивлячись на монументи слави, я розумію:

Там досі тіні батальйонів

На вічній лінії вогню,

Й сльозою падає в стерню

Печаль солдатських медальйонів.

Там всі, хто йшов по лезу бритви поміж безсмертя і буття. Вони ж ще там ,на полі слави!

І гучні постріли салюту повертають мене в сьогодення, по щоці біжить німа сльоза. Я дивлюся на славних героїв усіх часів - Ветеранів, у кого усипав коси ранній сніг… У кого й досі кровоточать слізьми , печаллю, болем рани. Вони кладуть на могилу квіти й всіх людей проймає жаль, лише стоїть непорушно і дивиться в далечінь солдат, одягнений в граніт.

Теперішнім і майбутнім ми завдячуємо вам , шановні ветерани. Ми не забули! Ми пам’ятаємо кожного з вас і вогонь славетного визвольного духу ми передамо у спадок своїм дітям, пронесемо крізь віки.

Спасибі Вам, сивоголові

Вітчизни-матері сини.

Уклін їм ,мертвим і живим!

Учениця 10 класу Полєзненської ЗОШ Тульба Валентина


Шановний Ветеране!!!

 

 

На жаль звернутися до Вас можу лише умовно. Так склалася доля , що Ви загинули на війні, захищаючи нашу країну від німецької навали. У кожної держави, кожного народу є події і дати, які складають основу, підґрунтя історичної пам’яті і національної гордості.

 

Для нас, прийдешніх поколінь, такою знаковою віхою була і вічно буде Перемога у Великій Вітчизняній війні. Багато років минуло від незабутнього травня 1945 року, але й сьогодні величний подвиг захисників – визволителів залишається невичерпним джерелом патріотизму, вірного служіння своєму народу. Подвиг – це завжди жертва заради когось або чогось.

 

Перш за все, небайдужість до чужого горя, бажання допомогти їм навіть ціною власного життя й, напевне, любов до своєї держави, яка перед Вами у неоплатному боргу за Ваш подвиг – це ті риси , які керували Вами під час війни.

 

Ви зберегли життя багатьом людям, й вони Вам вдячні за цей порятунок, тому що могло б і не бути нашої держави й навіть назви могло не бути. Завдяки таким сміливим й відважним солдатам це не стало жахливою реальністю. Ви й інші люди боролися за свободу країни, і ми тепер вільні, незалежні. Й за цю свободу, яку Ви нам подарували, я Вам дуже вдячна.

 

Я і мої ровесники не забудуть ніколи, як Ви здобули перемогу для нас. Шановний ветеране.

 

Велика Вітчизняна війна назавжди залишиться в історії, як жорстоке збройне протиборство, яке призвело до небачених людських втрат. Ми завжди пам’ятатимемо ціну, яку заплатили Ви, наші ветерани, за сьогоднішній мир в Україні, за надану можливість наступним поколінням жити, народжувати і виховувати дітей.

 

Я завжди згадую всіх тих, чиє життя забрала війна. Низько вклоняюсь та складаю глибоку пошану Вам, дорогий ветеране. Ви на своїх плечах винесли тягар війни, врятували Батьківщину від поневолення, підняли її з руїн у повоєнні роки, на новий рівень відродили економіку, науку і культуру.

 

Без Ваших трудових подвигів не було б України як держави. Шановний ветеране! У моїй пам’яті назавжди залишиться Ваш урок честі й слави, героїзму і самопожертви, патріотизму і вірності Вітчизні. Я і мої ровесники пишаються тим, що живемо в тій місцевості, де пройшли Ваші дитячі та юнацькі роки, дихаємо тим повітрям, яким дихали Ви, милуємося тими краєвидами, які були рідними для Вас.

 

З повагою учениця 10 – Б класуВеликомихайлівського НВК Солодяк Вікторія.

 

 



Вхід на сайт
Логін:
Пароль:
Корисні посилання
Україна, Одеська область, смт. Велика Михайлівка