Дисципліна без конфліктів

Виховуючи дитину, ми неминуче накладаємо обмеження на її поведінку. "Хочу” і "Не можна”, "Не хочу” і "Треба” -  ось джерело конфлікту, який в деяких сім’ях переростає в "силову боротьбу”, справжні " домашні баталії”.

        Перш ніж "взятися за дисципліну”, спробуйте відповісти на такі питання.

1.      Чи відповідають ваші вимоги можливостям дитини?

  Можливо ви ставите перед нею недосяжні цілі.

2.      Чи не зловживаєте ви своїми повноваженнями "головнокомандуючого”?

Проголошуючи свої "Треба” і "Не можна”, чи не забуваєте ви про права дитини на своє особисте "Хочу”? Намагайтесь протягом трьох хвилин пригадати хоча б 5 запитань, з яких би ваша дитина  САМА прийняла рішення і вас би це не раздратувало. Якщо пригадати важко, ви перестарались – життя вашої дитини  занадто регламентоване, і рано чи пізно настане "бунт”.

     Складіть перелік ваших вимог до дитини. Співвіднесіть їх по  мірі труднощів . І поділіть їх на три групи. Група А –ваші жорсткі вимоги (обов’язкові для виконання), група В- ваші побажання ( можливі варіанти), група С- ваші мрії. Намагайтесь так до них і ставитись. Залиште за дитиною право вибору в рамках деяких ситуацій. Дайте їй право грати активну роль в тому, що стосується ЇЇ ОСОБИСТО. На помилках вчаться. Дозвольте дитині зустрітися з негативними наслідками своїх дій. Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати відповідальною.

А зараз перейдемо до порад. 

1.      Наполягаючи на своєму, ставтесь до маленької дитини с повагою, не принижуйте почуття власної гідності дитини.

·         Виражаючи  незадоволення, звертайтесь до вчинків, а не до особистості дитини.  Не "ти поганий”, а "ти зробив погано”. Не "ти жорстокий”, а "ти вчинив жорстоко”.

·         Не критикуйте почуття дитини. Не думайте, що дитина, яку ви присоромили, відразу ж  перестане сердитись. Почуття людини – це частина його "Я”, рівень розвитку почуттів відтворює рівень розвитку особистості . Дорослий може і повинен вчити дитину вмінню відображати свої почуття в соціально прийнятній формі. Дитина повинна нести відповідальність за свої вчинки, і дорослий може вимагати контролю над ними.

·         Вміння вислухати дитину. Не залишайте її права бути почутою і зрозумілою. Поспостерігайте за собою: коли ви слухаєте, ви дійсно СЛУХАЄТЕ чи ЧЕКАЄТЕ, коли настане ваша черга говорити?

·         Не жартуйте з вогнем.  Іронія і жарти на адресу дитини часто провокують з її боку агресію і впертість

·         Приниження почуття особистого достоїнства загострюють становище:

-           порівняння з іншими на користь інших;

-           похвала на адресу інших на фоні невдач і труднощів у дитини;

-           погрози (дитина чує: "Я сильніший, і буде так, як я казав”);

-           слова типу "це ж елементарно” (означають, що дитина не може справитися з тим, з чим легко справлається будь-хто);

-           сумні прогнози на майбутнє ( крім того, що вони діють навіююче, вони ще немов говорять: "Ну що хорошого можна чекати від тебе, такого поганого!”

2.      Вимагаючи певної поведінки, починайте не з розділяючих вас моментів, а з того, в чому виоднодушні. Спочатку кажіть дитині "Так”, а лише потім "Але”.

·         Краще за все, якщо ви однодушні в тому, що ваша дитина , ХОРОША. Якщо ви захочете довести їй, що вона ПОГАНА, вам  прийдеться зіткнутися з великими труднощами.(Вмикаються захисні механізми, які призвані зберігати самоповагу, і дитина вас може НЕ ПОЧУТИ). Перед тим, як перейти до критичних зауважень, намагайтесь знайти в її поведінці щось гідне похвали. Потім вискажіть своє незадоволення, побажання чи вимоги. І завершіть на позитивній оцінці. Показавши дитині, що ви союзники, а не противники, ви матимите більше шансів донести до неї свою критику, минуючи захисні механізми.

·         Ще одна можливість добитися єднання - співчуття . Вам не подобається поведінка вашої дитини, ви готові все висказати з цього приводу. Якщо ви зацікавлені у змінах - не поспішайте. Намагайтесь зрозуміти, як почувається дитина, про що думає. Налаштуйтесь на одну хвилю, вам буде набагато легше "вести” за собою дитину і добиватися бажаного.

·         Інтереси дитини можуть стати ще однією спільною крапкою, відштовхуючись від якої ви зможете разом рухатися вперед. Придивіться, чим  найбільше захоплюється ваша дитина. На хвилі інтересів вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним.

·         Суспільна "зона радощів”, час, коли дитині разом з вами ГАРНО, з’єднає вас дуже міцними узами, які зроблять вашу дитину чуйною до ваших думок, бажань, вимог.

3.      Залучайте дитину до " законотворчості”, поділіться з нею "законодавчою владою”. Встановлюючи правила і норми, обов’язкові для виконання, поцікавтесь думкою дитини.

·         "Я  хочу з тобою порадитися” - гарний початок для  викладення якої-небудь проблеми. Дитина повинна зрозуміти, що вас непокоїть, і стати рівноправним учасником у пошуках рішення.

·         "Давай домовимося”- цією фразою можна розпочати розмову про взаємні обов’язки. Укладення договору припускає розмову рівних. У випадку порушення своїх обов’язків дитиною, відповідна реакція батьків вже не сприймається як помсти чи покарання. Ви просто скажіть про те, що договір розірвано… Але якщо "сторони” зацікавлені, його, звісно, можна відновити.

·         "Вибирай!”-  цим можна закінчити перелік прийнятих на ваш погляд альтернатив поведінки дитини. І при цьому заключне слово залишається ніби-то за нею. Якщо вона обере САМА, вірогідність ваших вимог суттєво виросте.

·         "Змінююсь, не дивлячись!” -  переконливий прийом для тих випадків, коли дитина претендує на права дорослого ("Чому тобі можна, а мені ні?”). Запропонуйте їй змінитись, тільки поясніть, що разом з вашими правами вона отримує і ваші обов’язки ( або відповідальність). Скоріш за все її ВЛАСНИЙ вибір залишиться на традиційному "розділенні праці”.

4. Вимагаючи слухняності, робіть це твердо і рішуче; бо в тому, що "Васька слухає, та їсть”, винен кухар.

·         Пам’ятайте, що після "а” прийдеться казати "б”. Починаючи висувати якісь вимоги до дитини, подумайте, чи достатньо у вас сил і часу, щоб настояти на своєму.

·         Формулюйте свої вимоги стисло. Не кількість аргументів вирішує справу, а їх сила. Багатослів’я – ознака слабкості позиції. Найбільш розумний такий порядок: сильний, середній по силі і самий сильний аргумент.

·         Не повторюйтесь. Якщо те, що ви хочете сказати, говорилось вами вже не один раз, помовчіть і зробіть ЩО-НЕБУДЬ  ІНШЕ.

·         Будьте мужніми. Не відступайте, навіть якщо вам  здається, що дитина вас в цей момент просто ненавидить. Ці її почуття відносяться не до вас і вони тимчасові. Якщо ви не принизили і не скривдили її, почуття, що вас люблять, обов’язково повернуться.

·         Не втрачайте самовладання. В цей час важливо бути спокійним і врівноваженним.

5. Починаючи "вибухонебезпечну розмову”, переконайтесь, "чи нема поблизу відкритого вогню”. Зауваження, претензії, критику, вимоги можна висказувати тільки в спокійній обстановці. Поганий настрій, упадок сил, втомленість, емоційна напруга – не кращий час для дисциплінарних дій. Краще їх відкласти. Швидше за все вони приведуть до конфлікту.

1.      Якщо справи дійшли до покарань….

·         Покарання повинно бути відповідне з провиною дитини.

·         Не можна карати ігноруванням. Гра в "мовчанку” і "відгадки” непосильна для психіки дитини.

·         Наказуючи, краще лишити дитину чогось приємного, чим використовувати карні заходи.

·         Покарання можна донести дитині, як природну дію його недостойної поведінки. Ті неприємні моменти, які переживає наказана дитина, не повинні сприйматися нею як помста розлюченого чи ображеного дорослого, як перемога дорослого  у війні з дитиною. Важливо, щоб не тільки дорослий, але й  дитина розуміла, для чого її покарали (не тільки за що, але і навіщо). Якщо дитина не  помила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який УСІ люблять, і що ви ТАКОЖ цим засмучені, як і вона.

  Також, як і вона…

Не забувайте, що взаєморозуміння,  увага до почуттів вашої дитини - це золотий фонд ваших стосунків, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів!